Російський наступ на Куп’янськ, де гинуть люди і горять будинки, очолив колишній український офіцер — той самий, хто колись присягав на вірність Україні. Це не кіно — це реальність, яка боляче б’є по нашому фронту і по почуттю справедливості. Про це інформує BBC.
Що сталося
Журналісти з’ясували: керувати наступом на Куп’янськ, за даними низки джерел, тепер доручено генерал-лейтенанту Сергію Стороженку — колишньому офіцеру ЗСУ, який у 2014 році перейшов на бік Росії.
У звітах російського генштабу лунають «переможні» фрази про нібито захоплені території — але незалежні карти та аналітика це не підтверджують. Частина заяв виявляється міфом або переведеними у пропагандистський формат «здачі позицій».
Одна з тактик ворога, яку вже помітили під Куп’янськом — використання недіючого газопроводу як підземного коридору для перекидання розвідгруп і диверсантів (т.зв. «труба 3.0»). Це не лише оригінально — це небезпечно і підступно.
Хто такий Стороженко і чому це небезпечно
- Народився на Харківщині, довго служив у ЗСУ, мав досвід у миротворчих місіях і кар’єру офіцера. Після 2014 року опинився на боці росіян — і його кар’єра в армії РФ стрімко пішла вгору.
- Тепер, очоливши великі підрозділи (6-та армія), він звітує про «успіхи», які часто не відповідають реальній ситуації на землі. Для Москви такі звіти — спосіб обрости виглядом перемоги, навіть коли справжні втрати величезні.
Що це означає для Куп’янська і для нас
Куп’янськ — стратегічний вузол на Осколі. Захоплення міста дало б ворогу плацдарм для подальшого просування. Саме тому бої йдуть жорстокі і ціною людських життів.
Труба як шлях перекидання бійців — тактика, яка зменшує ризик переправи техніки, але збільшує кількість людських жертв і підсилює диверсійний характер атак.
Пропагандистські «карти перемог» не змінять істини: місто тримається, а люди страждають. І головне — хто би не командував зрадник чи кар’єрист, ціна помилок і злочинів платиться життями мирних та військових.
Чому це має значення
Бо коли колишній український офіцер стає інструментом ворога — це подвійна зрада: військова і моральна. Це підриває довіру, нагадує, що війна — не лише техніка й карти, а насамперед — люди, які приймають рішення.